The Cuban Series
Евер Кано: кубинський фотограф і ресторатор, який живе біля океану
Ми зустрілися з Евером Кано у його будинку в Варадеро, на терасі якого знаходиться La Vaca Rosada — один з кращих ресторанів кубинського курорту. Але це не все. Евер Кано — також фотограф, який знімає еротику, відкритий гомосексуаліст та палкий любитель подорожей і мистецтва.
Під час нашого перебування у Варадеро, ми принципово не жили у готелях, а знімали кімнату в звичайному кубинському домі 'casa' — нині це найпопулярніший спосіб орендувати помешкання під час подорожей на острові.
Так є змога відчути справжнє кубинське життя *на смак* — спілкуватися з випадковими перехожими, знаходити автентичні місця, де можна смачно поїсти морепродукти, випити хороший мохіто, і просто зробити для себе висновки куди йти наступного разу.
Саме так, в пошуках чогось нового і цікавого, ми натрапили на заклад Евера Кано, який знаходиться на терасі його ж будинку. Перше враження—приємні антураж і музика, ввічливі, підкачані та симпатичні офіціанти, в меню — як піцца, так і лобстери. Після вечері ми вирішили подякувати власнику закладу особисто, а дізнавшись, що він ще й займається фотографією, не могли не напроситися до нього на інтерв'ю. Зустрілися ми наступного ж дня в цьому ж місці. Евер виявився ще й чудовим співбесідником з широким кругозором інтелектуала, який, попри досі існуючу 'залізну завісу' на острові свободи, має свою думку і здатен критично мислити навіть там, де інтернет продається по дефіцитним карточкам, а в кабінетах державних структур поруч з Че Геварою висять портрети Уго Чавеса.

Cow Wallpaper by Andy Warhol (1966)
Картина Eнді Ворхола, яка надихнула Евера Кано на назву свого гей-френдлі ресторану в Варадеро
Евер Кано - успішний ресторатор з Варадеро, який у вільний час робить фотографії пейзажів і оголених чоловічів натур, влаштовує виставки в Гавані.


Про людей, туризм і ресторанний бізнес

Як виникла ідея відкрити ресторан у Варадеро?

Мабуть, це все сімейні кулінарні традиції. Мої мама і бабуся завжди добре готували. В своїй родині навчився готувати і я. Коли на Кубі по-трохи почав з'являтися приватний бізнес, мої друзі завжди казали, що, якщо одного дня на Кубі буде можливість відкрити власний ресторан, я повинен це зробити. Я продумав дизайн місця, куди мені самому було б приємно прийти повечеряти. Це мав бути ресторан в європейському стилі із софт музикою, де клієнту не набридала б галасна кубинська музика тан-тан. Мені подобається кубинська музика, але та, яку можна вважати хорошою музикою.

La Vaca Rosada (Рожева Корова) — це картина Енді Ворхола, а також це пов'язано з тим, що я —гей. І в мене гей-френдлі ресторан, куди приходять багато гомосексуальних пар, які почуваються там вільними, спокійними і їх ніхто не турбує. На Кубі немає місць, куди тобі скажуть не приходити, якщо ти гей, але на це можуть неправильно подивитися.

Чи є на Кубі тиск на гомосексуалів?

На поверхні немає, але все ж може бути дещо упереджене ставлення, хоч і не на офіційному рівні. Це індивідуальне сприйняття. Кубинець за своєю натурою — мачіст. Уряд не забороняє, не критикує, не карає, не переслідує. Але на двох чоловіків, які цілуються на вулиці, можуть подивитися косо.

Це місце — свого роду прихисток для таких людей. Тому що зрештою, я його створював саме з такою думкою. І геї — лише десять відсотків людей, які сюди приходять. Адже їжа тут настільки смачна —yummy, як кажуть американці! Вона лишає післясмак, і тому сюди приходить багато людей.

Найбільше туристів тут — з Канади. Канада знаходиться всього в трьох годинах льоту звідси. Це один з найбільших туристичних потоків у Варадеро, можливо відсотків шістдесят. Я багато років працював представником туристичної компанії Cubatur, обслуговував клієнтів впродовж багатьох років. Це була дуже стресова робота. Я відповідав за 'некрасиву' частину відпусток людей. Я був тим, до кого зверталися, якщо було щось не так з кімнатою, якщо не було води, якщо затримався рейс чи загубилася валіза. Або якщо виникли проблеми з поліцією чи зі здоров'ям. Мав справу з жахливою частиною відпочинку французів, італійців, англійців, бо розмовляю їхніми мовами.
Я працюю в сфері туризму з 1982 року. Мені не до вподоби система all inclusive. На мою думку, вона вбиває сервіс, зводить якість їжі нанівець. Сюди приходить багато людей, які зупинилися в готелях, де все включено. І, хоч у них там все вже оплачено, вони все рівно приходять поїсти сюди.

Про мистецтво фотографії, еротизм, літературу та кубинське кіно

Ви займаєтесь фотографією. Для вас це професія чи лише хобі?

Мої батьки були фотографами. Я народився на Кубі. Але мої бабусі та дідусі — як зі сторони матері, так і батька— іспанці. Я син третього покоління. Родом з містечка Колон, яке знаходиться у восьмидесяти кілометрах звідси. І цей дім належить моїй бабусі та діду. Це сімейний літній будиночок. Після революції був прийнятий закон про урбаністичну реформу, згідно з яким не можна було мати більше трьох будинків на одну сім'ю. Мої батьки не хотіли втратити дім у Варадеро. Тому з 1970-х років ми тут.

Тема приватних будинків наразі є дуже актуальною, тому що вони становлять конкуренцію готелям. В Casas дбають про чистоту, краща ціна і їжа більш якісна, ніж в готелях, навіть якщо в них більше розкоші. Зараз по всій Кубі розвивається туризм в приватних будинках, особливо в найважливіших туристичних точках — Трінідаді та Пінар дель Ріо.

Вам подобається знімати в якомусь конкретному жанрі?

Є три жанри, які я культивую і дуже люблю — пейзажі, макрозйомка і нудизм. Іноді я поєдную природу з еротичною фотографією. В Гавані я робив виставку, яка виявилась доволі контроверсійною. Це були гомоеротичні світлини. Є один кубинський письменник 1960-х — Хосе Лесама Ліма, який написав роман 'Парадісо'. Лесама вважається одним з найважливіших письменників іспаномовної літератури. 'Парадісо'— дуже не простий для прочитання роман, тому що він написаний в стилі бароко. В 1964 році кубинська редакція недостатньо добре вичитала цей твір, і ніхто не помітив, що в дев'ятому розділі роману описується член. І на Кубі здійнявся скандал. Спершу його опублікували, а потім було вилучено весь тираж. Моя виставка була присвячена цьому письменнику, його книзі і подіям, що з нею пов'язані.

Виставка тривала місяць, але через великий успіх її подовжили іще на місяць. Її не те що погано сприйняли, але вона шокувала. На Кубі дуже рідко виставляються повністю оголені чоловічі натури. В мене тричі брали інтерв'ю для ТБ, а на відкриття виставки завітало більше 350 людей. Вона відбувалася в старій Гавані в домі Лесама Ліми. Якщо ви будете в Гавані, потрібно обов'язково сходити в цей музей, щоб дізнатися про життя цього сеньйора.

Вашим натхненням для занять фотографією була ваша сім'я. Отже, ви ніколи спеціально не навчалися фотографувати?

Ні. Найкраща фотографія, яка може бути — аналогова. Коли фотограф робив кадри, але не знав якими вони вийдуть. Мені близька епоха, де існував такий тип фотографії.

Як ви шукаєте моделей?

Це мої друзі. Багато світлин було зроблене там, де на даний момент зовсім нікого не було, в доволі скритих місцях.

Вам подобається кіно? Маєте улюблених режисерів?

Так! В дитинстві я дивився багато фільмів. Мені подобається російський кінематограф 1960-70х років. Тарковський — прекрасний. Італійські фільми також люблю, зокрема Фелліні. А також стрічки Педро Альмодовара, коли він тільки починав.

Яких кубинських режисерів та авторів ви б порекомендували?

Можу назвати фільм, який не можна пропустити — 'Спогади про відсталість' режисера Томаса Алеа. Це кубинська кінострічка, яка вважається однією з найважливіших в історії кіно, як 'Громадянин Кейн'. Будь-яка людина, яка вивчає кіно, повинна його подивитися. Це прекрасне кіно. В фільмі розповідається про початок революції, про буржуазну сім'ю, яка вирішує емігрувати в США, але чоловік однієї з жінок залишається на Кубі. Це життя буржуазного чоловіка, який кинув виклик революції. Тут я маю на увазі також революцію соціо-культурну.

З кубинської літератури я можу порадити твір Леонардо Падури 'Чоловік, який любив собак'. Цей автор не заборонений на Кубі, але його книг тут не багато і їх продають по п'ятдесят доларів. Цю книжку можна знайти в інтернеті. В ній описується дуже особливий кубинський період, у поєднанні з початком російської революції та історією чоловіка, якого КДБ використало, щоб убити Троцького в Мексиці. На Кубі він знайшов притулок і мешкав до своєї смерті у 1990-х. Оповідь іде від лиця цього реального персонажа, який розповідає про те, що з ним сталося, як його найняли в КДБ, як відправляли у Мексику, про все...

Куба після Фіделя

В перші тижні після смерті Фіделя Кастро в усіх світових медіа почали багато писати про Кубу. Про те, яка вона сьогодні, про її історію. Почався тематичний boom про все, що стосується Куби. Чи вважаєте ви, що тепер на острові почнуться якісь зміни?

На даний момент не відбудеться нічого. Все буде спокійно. Думаю, був розроблений розумний план того, що станеться після смерті Фіделя. Щоб коли це станеться, нічого не змінилося. Це моя думка. Це ж очевидно, що як будь-яка людина, одного дня він мав померти. Але певним чином, було сплановано все так, щоб події не виглядали надто несподівано. Зміни будуть, але не зараз. Можливо, пройдуть іще роки...Також правдою є те, що останні десять років Фідель Кастро вже не керував країною. Він був важливою фігурою епохи, якої вже немає. Але тут все однаково.

На Кубі багато відомо про Україну? Які думки у вас виникають, коли ви чуєте щось про цю країну?

Думаю про те, що росіяни зробили з вами у 1930-х роках, коли був голод і було вбито мільйони людей; в мене мурашки по шкірі, коли згадую про це. Але це новини, які сюди не доходять. Я бачив світ, читав про це деінде, але тут такі історії здаються дуже далекими.

Чи багато у місцевих новинах говорять про міжнародні події?

Не дуже. Кубинська система новин побудована доволі просто, і вона сильно відрізняється від капіталістичної моделі, де постійно з'являються нові новини. Тут є лише два канали, які роблять підсумок найважливіших місцевих новин і того, що відбувається в світі. Але ніколи не говориться про якусь конкретну країну на регулярній основі.

Іще однією проблемою я вважаю інтернет на Кубі. Сьогодні це надважливий інструмент для людства. Як в свій час був винахід колеса, вогню, телебачення...Мені здається, що в кубинському уряді є певні сили, які навмисне блокують цей тип комунікації. А я вважаю, що інтернет — дуже важлива річ для будь-якого типу роботи: як для фотографа, так і в ресторанному бізнесі. Якщо, наприклад, хочеш дізнатися якийсь рецепт, з допомогою інтернету це можна зробити за кілька секунд. Не можна заперечувати розвиток.

Спогади про Південну Америку: Аргентина і Чилі

Декілька років мого життя пройшли в Аргентині, і мені здається, що та атмосфера гедонізму і свободи, яка там панує, вам би дуже сподобалась.
Ви часом не бували в Буенос-Айресі?


Аргентина — країна, яка дуже на мене вплинула. Тому що моя перша любов була з Аргентини. Це дуже красива країна, з багатою культурою та мистецтвом. В Буенос-Айресі така ж кількість театральних сцен, як і в Нью-Йорку. Гастрономічна сцена в Буенос-Айресі не менш важлива. Там дуже смачна їжа, особливо м'ясо — воно найкраще в світі. А також випічка, яку можна порівняти з паризькою. І яке морозиво!
Якось в Буенос-Айресі я був на театральній виставі, яка називається Un Poyo Rojo ('Червоний Півень'). Це двоє хлопців, актори, які стали відомими через інтернет. І в мене була можливість їх побачити. Я обожнюю Буенос-Айрес. Був там тричі.

Також був в Чилі, в Патагонії, де льодовики. В Чилі також дивовижна гастрономія.

Є речі, за якими особливо сумуєш. Я сумую за капучіно і тістечками бріош з Італії — там вони унікальні. Після поїздки в Чилі, я сумую за суші, хоч це і японський винахід. Але те, як їх там готують з місцевих морепродуктів — щось неймовірне!


Текст: Ольга Ковтун
Фото: Антон Кучма

El Sueño en el Cuerpo

Фотографії Евера Кано, які були частиною виставки El Sueño en el Cuerpo ('Мрія в тілі')
Made on
Tilda