Ніка, Ретро і Вінтаж
Vintage Chick: Ніка Федорінчик розповідає свою історію про роман зі світом ретро, про те, як це може перетворитися на власний бізнес в Україні, а також чому варто підписатися в Instagram на аккаунт особистого перукаря Діти фон Тіз
З Нікою ми познайомилися через соціальні медіа, навесні минулого року, коли я мешкала в Тбілісі. На той час я вже давно слідкувала в Instagram за профілем її київської крамниці @nikachickvintagecorner — прекрасні вінтажні сукні та естетика ретро не могли лишити мене байдужою. Потім почалася особиста переписка і я зрозуміла, що це дівчина, яка шалено закохана в ретро культуру і вміє так її подати, що мимоволі повертаєшся на десятиліття назад і хочеться зануритися в цей світ вишуканості та елегантності. Час, коли нас іще не було на світі, але вже існувало те, що невдовзі називатумуть 'вічною класикою'.
Це не лише про одяг. Це про світогляд і стан душі.

Під час травневого Ретро Круїзу в Києві ми нарешті зустрілися і домовилися якось за кавою поговорити про те, що захоплює нас обох — феномен ретро і різноманітні його прояви в наш час. Невдовзі ми зустрілися в мене вдома, і поки моя маленька донька тихо спала в кімнатці, ми почали на кухні говорити про все на світі. Коли малеча прокинулась, вже в компанії трьох ми вирушили прогулятися в Сирецький дендропарк, який в травні заворожує всіма відтінками зеленого кольору і послужив нам чудовим фоном для яскравих світлин. А коли в кадрі опиняється харизматична Ніка — фотографії миттєво заряджаються магнетизмом.

Як людина, яка пристрасно займається своє справою, Ніка розповіла про те, як все колись починалося, чому вінтажний світ такий актуальний в сьогоденні, зокрема в Україні, і про важливість естетики та краси в повсякденному житті.

Оля: Мене на якомусь інтуїтивному рівні дуже приваблює вінтаж. Колись я тебе тому і знайшла в Instagram, бо люблю фільми про цю епоху, стиль. І мені стало цікаво, що є людина, яка на серйозному рівні цікавиться ретро культурою, і багато що про це знає. Як у твоєму житті з'явилося відчуття любові до ретро?


Ніка: Корені варто шукати в дитинстві. Мої батьки любили Бітлз, грали їхні пісні — музика була навколо мене. Я ніколи не надавала цьому особливого значення. Років до 18, коли кожен з нас починає шукати свій шлях, коли приваблюють якісь субкультури. У мене теж так було, коли один знайомий покликав на рок-н-ролльне паті. Він спитав: 'А ти вмієш танцювати рок-н-ролл? Пішли на вечірку!'. Я почала шукати курси танців, де можна було б навчитися. І нічого не могла знайти! Був акробатичний рок-н-ролл для дітей, а для дорослих нічого. У той момент одна знайома ходила зі мною на німецьку і якось сказала, що пішла на свінг. А я подумала: 'Джаз...танці...Ну чорт з вами, піду і я на цей свінг, на цей джаз!' Так склалося, що це було насправді одним з найкращих рішень у моєму житті. Саме танці занурили мене в світ ретро.

З'ясувалося, що це здоровенний культурний пласт музики, історії, моди, естетики, де дуже багато всього поєднується. Чим більше я в цьому варилася, тим більше мені починало подобатися. І, звісно, я почала танцювати ці танці і слухати цю музику.

Мені завжди подобалося вдягатися цікаво, хотілося гарно виглядати — на вечірки ходити не просто в джинсах і футболці, а щось стильне підбирати. І я знаходила старі картинки, наприклад: '1958 рік. unknown girl'. Мені було цікаво дивитися, що тоді носили, які були зачіски. Поступово я почала копати, копати, копати, і шукати одяг для себе. Стартувала з секонд-хендів, тому що в мене не було грошей на щось дорожче, і з'ясувалося, що секонд-хенд — це взагалі скарбниця, де можна знайти все що завгодно. Ти ніколи не знаєш, що ти знайдеш.

Ніколи не думала, що буду займатися цим професійно. У мене все життя було уявлення, що я і продажі — несумісні. Коли я знаходила щось класне, але не мого розміру, мені було це банально шкода залишати. Наприклад, є класна сукня XS — на мене ніяк не підходить, і подруги, яка носила б таке теж немає, але, можливо, комусь з тусовки підійде. Я почала ці речі поступово купувати, і на одному з фестивалів їх продала. Для мене був сюрприз, що це мало попит. Люди питали чи є в мене таке ж, 'но с перламутровыми пуговицами' :)

Серйозно почала цим займатися в 2014 році, коли мене звільнили з моєї офісної роботи. Я і так планувала цю роботу міняти. Це був тимчасовий варіант, тому що мені потрібні були гроші, і швидко я нічого не могла знайти. І я подумала: 'Окей. В мене є речі, які я можу продати'. Facebook на той момент працював прекрасно, ні за яку рекламу не треба було платити — я просто завантажувала речі, робила опис, і поступово друзі, а потім і люди, яких я не знала, почали долучатися до моєї сторінки. Потім з'явився Instagram і професійніший окрас. І все закрутилося! В мене не було ніколи ніякого бізнес-плану і думок, що це справа мого життя. Просто збіг обставин, але прекрасний збіг. Зараз я не уявляю себе без цієї справи, при тому що останній рік я знову пішла працювати в офіс, і було важко поєднувати дві роботи, але покидати вінтаж не хочу і не можу.

Цікаву річ для себе зрозуміла, що будь-яку вільну хвилину, коли є в мене можливість, я займаюся цим, бо ця робота мене пре і надихає — знаходити речі, приводити їх до належного стану, десь ремонтувати, прати, прасувати; з абсолютно неприглядної штуковини робити класну річ.
Я десь прочитала: 'Якщо ви не можете зрозуміти чи це справа вашого життя, подумайте, що ви не можете не робити'. Я не можу не займатися тим, що роблю. Не знаю, що буде далі.

«Цікаву річ для себе зрозуміла, що будь-яку вільну хвилину, коли є в мене можливість, я займаюся цим, бо ця робота мене пре і надихає - знаходити ці речі, приводити їх до належного стану, десь ремонтувати, прати, прасувати; з якоїсь абсолютно неприглядної штуковини робити класну річ.
Я десь прочитала: 'Якщо ви не можете зрозуміти чи це справа вашого життя, подумайте, що ви не можете не робити'. Я не можу не займатися тим, що роблю. Не знаю, що буде далі»

О: Поговоримо про самі речі. Наприклад, вінтажна сукня, костюм або взуття конкретно якогось року. Є місця, де ти знаєш, що можна такі речі знайти і потім виставити на продаж, чи є люди в Україні, або за кордоном, з якими ти співпрацюєш, і вони тобі підкидають такі цікавинки?

Н: Насправді, декілька варіантів. Є місця, куди я періодично навідуюся, але це лотерея — ніколи не знаєш, що там і чи буде щось взагалі. Це і люди з якими я співпрацюю і які щось знаходять. В мене є декілька 'агентів', які для мене ці речі підшуковують. Дзвонять чи пишуть: 'В мене є три сукні моєї бабусі, не знаю якого року, але от фотографії'. Це також речі, які я купую за кордоном під час різних своїх подорожей. Або знову ж таки мої друзі, які на якомусь flea маркеті для мене щось знайшли.

О: Якщо порівнювати ставлення до вінтажних речей за кордоном, в тій же Англії, чи деінде, і в Україні. Чи відчуваєш ти різницю в культурному сприйнятті цього антикварного багажу?

Н: Абсолютно різні ставлення. Я думаю, що це момент не легкий, з яким нам тут доводиться стикатися, тому що для нашої ментальності властиве уявлення, що старе — це якийсь непотріб, лахміття. Здається, це відлуння з Радянських часів, коли ввадалося, що річ класна, якщо вона нова, а до старих речей, принаймні до одягу, є зневажливе ставлення. Це можна зрозуміти, тому що в Радянському Союзі не було гарних тканин. Хороші сукні або пальто пошити з того, що було — було непросто. Уявлення, що старе — це щось непотрібне, цього варто позбуватися. В Західній ментальності такого немає. Там, навпаки, є розуміння цінності речей. Скандинави просто одержимі ідеєю, що речам потрібно давати друге життя. Якщо ти не користуєшся — віддай комусь іншому. Тому вони роблять регулярні розпродажі, loppis, garage sales — коли на вихідних просто відкривають гараж, виносять речі, і там можна щось цікаве знайти. Мені дуже дуже за англійцями спостерігати. В них є традиція передавати сімейні реліквії — від прадіда до сина, від прабабусі до внучки. Це і прикраси, і фамільні меблі. Вони це поважають і переважно передають далі. Справді можна знайти абсолютно феноменальні речі.

Зі свіжого, мені дуже сподобалося, що королева Англії позичила на весілля Меган свою тіару. Вона з 1930-х років, ще від її мами їй дісталася. Це класна традиція.
О: Крім одягу, ти займаєшся також тим, що робиш вінтажну стилістику, зокрема волосся укладки, зачіски...В тебе є джерела натхнення чи рольові моделі, у яких ти береш ідеї — може щось з мистецтва або якась жіноча vintage icon?

Н: Колись роздивлялася дуже багато старих фотографій. Мені було цікаво як тодішні зачіски виглядають і як вони зроблені. Знаходила навіть схеми, по яких дівчата тоді закручували волосся, як на ніч вкладати ці rolls, щоб виходили певні хвилі в потрібні сторони. Надихаюся старими фотографіями зі світу кіно — Лорен Беколл, Вероніка Лейк, це дуже красиво. Із сучасних завжди дивлюсь на Діту фон Тіз. І підписана на її перукаря. Тоні Медіна — дуже колоритний хлопець з Каліфорнії. Люблю його аккаунт в Instagram — @hisvintagetouch. І в нього просто неймовірні зачіски, які він робить для акторів і різних медійних осіб.

Свого часу я слухала рок-н-ролл, але чим далі — тим більше розширювала діапазон смаків: 1940-ві, 30-ті, 20-ті роки. Це джaм бенд i діксі ленд. Мені хотілося зануритися всередину, зазирнути в коріння і зрозуміти, як усе починалося. У моєму випадку, це звичайно стилістика і культура, до якої мене тягне.

О: Серед сучасних виконавців, наприклад, Лана дель Рей побудувала частково свій образ на ремінісценціях Жаклін Кеннеді, Прісцили Преслі. Це дало їй змогу створити цей фірмовий touch 'дівчини з іншої епохи', який відрізняє її від інших нині популярних артистів.

Н: Я можу сказати, що всі трошки граються в ретро — від Гвен Стефані до Ренати Литвинової. Всі туди занурюються, бо це абсолютно вічна тема — перевірене часом, жіночне, те, що візуально дуже добре сприймається.

О: У Вуді Аллена є прекрасний фільм 'Північ в Парижі'. Там головний герой, у виконанні Оуена Вілсона, пише роман про чоловіка, який працює в 'магазині ностальгії'. Разом з іншими персонажами він подорожує в минуле — богемний Париж доби Хемінгвея і Модільяні. Уяви собі, що така паризька дівчина як героїня Маріон Котійяр, опинилася в нашому часі — з його феміністичними рухами та емансипацією. Це дівчина з 1920-х, з класичною укладкою та ретро сукнею, яка має культурний бекграунд тогочасної Європи.

Як думаєш, чи знайшла б вона місце в нашій сучасній культурі? Адже для нас ретро — це своєрідна гра в минуле, той же київський Ретро Круїз. Та чи знайшли б персонажі з тієї епохи собі місце серед нас? Особливо, якщо це жінка.


Н: Мені здається, що скоріше так. Однозначно важко сказати, тому що всі ці моменти були тісно пов'язані з історично-соціальним контекстом — 1920-ті з їхньою емансипацією, брюками, короткими сукнями і зачісками під чоловіка, як протест що 'я так можу!'. Зараз жінки переважно всюди, особливо, якщо говорити про Європу та Америку, можуть робити все що хочуть. Жорстких заборон немає, свобода є і все не так гостро сприймається, як тоді. Для жінки вже не є проблемою розпочати свою власну справу.

Моя знайома якось написала, що коли вона одягається в ретро, то тікає від себе нинішньої. Ти можеш бути просто звичайною жінкою, але коли одягаєшся в ретро, то перетворюєшся на жінку, яка не думає ні про штрафи, ні про податки, ні про парковки чи про те як заробляти. Ти просто йдеш на фестиваль у своїй сукні з маленькою сумочкою, куди не влазить навіть смартфон :)
О: Мені здається, цільова аудиторія Ретро Круїзу — це люди, яким подобається мріяти. Вони ескапісти. Ти — це Ти, але трохи інший, і навколо тебе люди, які відчувають так само. Щодня не зайдеш в метро у такому костюмі чи сукні з укладкою, а тут є можливість потрапити у ціле середовище рольових ігор, де кожен може знайти свій спосіб самовираження з допомогою Ретро.

Н: Моя подруга колись жила в Харкові. Вона розповідала, що там на неї вічно витріщалися і роздивлялися її мартінси, джинси, червону помаду. Коли вона переїхала в Берлін, раділа, що там ніхто на неї надмірної уваги не звертав. Каже: 'Заходимо у вагон метро я в сукні із ретро-зачіскою і панк із зеленим волоссям, пірсингом, татуюванням на обличчі, в прозорому боді — і на нього ніхто не дивиться, а на мене дивляться. Що ж це таке?'.

О: В Західній пресі зараз зустрічається багато статей про повернення вінілів, патефонів, старого одягу і техніки, яка вже відійшла в минуле. Навіть друковані книжки лишаються затребуваними. Спершу боялися, що з появою цифрових технологій люди перестануть читати паперові книжки та знімати на плівку, а виявилось все навпаки. Популярні блогери роблять стилізацію своїх фото під ретро. Тому не дивно, що заходи, які популяризують вінтажну культуру, знаходять свою цільову аудиторію всюди — будь це Київ чи Берлін. Людство a priori буде ностальгувати за тим, що вже відійшло в минуле. Всі вважають, що було важко і зараз, і тоді, але в минулому це виглядало якось більш романтично. Тому все хочеться повернути, навіть якщо це просто реліквія від бабусі.


Н: Звісно, елемент естетики дуже важливий. Якщо говорити про моду, тоді жінки виглядали дуже жіночно. Були чіткі розуміння про гендер та ролі. Комусь, можливо, в сучасному світі через це некомфортно, а для когось навпаки — все це розмаїття навколо і можливість для кожного носити і робити те, що хочеться, є важливішою. Є хтось, кому може бракувати консервативності.
Мода в той час була дуже збалансованою — не було надміру відкритого тіла, але це і не початок століття, коли жінки були змушені ходити в корсетах і застібатися на всі ґудзики. Ретро мода — це збалансована середина між тим, щоб бути собою, мати змогу зручно рухатися і танцювати, і в той же час, речі були дуже вишуканими і гарно підкреслювали фігуру. На них приємно дивитися. Це видно навіть з великої кількості фільмів, які зараз знімають про часи 1940-1950х років.

О: О так! В кіно це чудово вміють відтворювати. Можу судити навіть по собі. Іноді дивлюся фільм, сценарій якого явно не тягне на Золотий Глобус, але отримую величезне візуальне задоволення від костюмів, макіяжу та зачісок акторів. Таким еталоном кіноестетики для мене є фільм Head in the Clouds з Шарліз Терон і Пенелопе Круз в головних ролях — де кожен кадр як довершена картина, і навіть звичайний скріншот — це вау! Там прекрасно все: ретро костюми, укладки героїнь, декорації приміщень, те, як актори поводять себе в кадрі.

Н: Абсолютно з тобою згідна. Кожен може вибрати те, що йому до душі. Не обов'язково бути з голови до ніг одягненим у вінтаж і виглядати так, ніби ти щойно зі знімального майданчика. Це може бути легка стилізація, наприклад, широкі брюки з високою талією і легкий топ прості сучасні речі, але через які простежується, скажімо, дух 1930-х років з впливом спорту, який був тоді популярний.
Естетика часто є визначальною категорією, яка змушує людей купувати продукт. Це те, що може прикрасити оселю, в якій живеш, твоє тіло, збагатити навіть сучасний образ casual. Кіно тут грає велику роль. На це впливає також велика кількість біографічних кінострічок про митців тих часів, повертаються fashion колекції, на які надихнули образи ретро. Так чи інакше, мода вже не буде такою збалансованою, але повернення старого завжди буде в ній присутнє. І це прекрасно.


О: Чи є в тебе якісь особливі вінтажні річ, які ти любиш понад усе і ніколи нікому не віддала б?

Н: Є в мене блакитна сукня, яку я знайшла у вінтажному магазині в Барселоні. Це сукня 1950-х років. Вона дуже вдало зшита, добре сидить, і я в ній собі подобаюсь, що важливо. Друга річ сукня, яка мені дісталася від бабусі. Я була декілька років тому в селі в Білорусі, і перебирала там старі речі. Точний вік її не вдалося ідентифікувати, але приблизно кінець 1960-х. Це тепла вовняна сукня, яку я перешила під себе підігнала в ательє під свою фігуру і ношу в пам'ять про бабусю. Вона не бездоганна, десь її поїла міль, але це абсолютно нормально для ретро речей. В цьому є свій шарм.

О: Чоловіки звертаються до твоєї крамниці, щоб знайти щось для себе?

Н: Це не часто трапляється, але, безумовно, є. Це чоловіки, які цікавляться ретро модою і культурою, а також ті, хто шукає для себе щось стильне. В принципі, усіх знаю особисто. З чоловічими речами трохи важче. Мабуть, тому що я жінка і в першу чергу дивлюся на все жіноче і з чоловічою модою поки що 'на Ви'. Але люблю, коли трапляються цікаві аксесуари шовкові краватки, особливо, якщо вони стилю 1940-50х років. Я навіть не можу описати дослівно як вони виглядають це речі особливої форми та ширини і на яких є візерунок. Якщо такі речі трапляються, ніколи їх не пропущу. Це також брюки, жилетки, піджаки.

Ніколи не думала про це поки не стикнулася, але чоловічі речі, які потрапляють до нас з Англії та Шотландії, часто мають короткі рукави. Мабуть, це фізіологічні особливості, бо ті наші хлопці, які міряють речі, кажуть, що вони надто короткі. Хоча, коли бачиш на вулиці англійців та шотландців, то про це не думаєш.

Є цікавий сайт Articles of Style і Concierge Gentleman's Gazette. Вони присвячені суто чоловічій моді, здебільшого в англійському стилі. Там можуть бути статті про те, як правильно носити краватку, або як підібрати запонки до сорочки, чи щось конкретно про літню моду, із заголовком на кшталт: 'Льон: так чи ні'. Є на що подивитися.
Також цікавий аккаунт @SimonJamesCathcart мені просто подобається на них дивитися, чисто візуально.

Не те що лайфхак, але певна порада для тих, хто хоче краще розбиратися в ретро моді шукати візуальний контент, щоб він часто був перед очима. Це як люди, які вивчають мову, слухають аудіо чи дивляться серіали, щоб зануритися в середовище.

В будь-якій сфері можна знайти свої джерела натхнення. Корисно звертатися до першоджерел.
***
На своїх сторінках в Instagram та Facebook @NikaChickVintageCorner Ніка ділиться корисними матеріалами про ретро моду, веде пізнавальну рубрику #винтажнаясреда, в якій розповідається про ретро стиль різних років. Там можна знайти не просто натхнення, а й поглибити свої знання про моду і мистецтво. Це світ Юбера де Жіванші і Грейс Келлі, неймовірного вбрання Мерилін Монро і сексуальної простоти Бріжіт Бардо, грайливих суконь в горошок і класичного коктейльного чорного плаття.

Скажу вам по секрету — незабаром в неї з'явиться подібна рубрика також про книжки. А тим часом, зверніть увагу на книгу 'Вінтажна мода: Плаття для колекціонерів і цінителів класичного дизайну'. Ніка рекомендує, а отже візуальна насолода буде гарантована ;)
Stay tuned!
Made on
Tilda